Визнаю: заголовок дещо клікбейтний.
Але давайте справді задумаємося, без якого вміння нам не перемогти росіян?
Оборонятися, контратакувати, підтримувати в тилу фронт — безумовно, все це має бути.
Але, на мою думку, в основі ефективності цих процесів лежить адаптація.
Без цього все перелічене втратить свою силу.
Чому я впевнений в цьому?
Голодній курці просо на думці. В тому сенсі, що я все приміряю на близькі мені речі — тобто дрони, РЕБи, РЕРи та будь-що пов’язане з ними. Рік тому ми з партнерами з KazhanFly створювали програму навчання операторів військових БпЛА. Цей курс був заснований виключно на реальному досвіді наших захисників. Хлопці з передової ділилися з нами навичками роботи з безпілотниками, отриманими в бойових умовах. На цих принципах наш спільний тренінговий центр працює й зараз, але є «але». Сьогоднішня програма дуже сильно відрізняється від тієї, що була торік. За цей час курс не просто еволюціонував — він саме адаптувався до постійних змін на фронті.
Хтось може запитати: що там взагалі може змінитися? Правила польотів і управління дроном, балістика, робота з радіочастотами — це все постійне, як закони фізики. Для далекої від теми людини може здатися, що максимум: нові мішені та моделі БпЛА. Тобто вивчи незнайомий пульт управління, навчись відстежувати іншу техніку ворога — і вперед! Але в реальності все куди цікавіше, якщо тут доцільне це слово. Звичайно, мішені на полігоні можна замінити, що ми й робимо постійно. Розібратися в керуванні новою моделлю безпілотника теж не складно для вже досвідченої людини. Але за рік багато в чому змінилися вимоги до самих операторів дронів.
Раніше вони були фактично, як водії. Їх задача: спрямувати техніку до точки на мапі. А там в залежності від цілей вести аеророзвідку, скинути боєприпас або вдарити по танку дроном-камікадзе… Зараз же водії стали й механіками. А «винні» в цьому FPV-дрони. Це не DJI, який дістав із коробки, натиснув три кнопки та запустив в небо. Це штучний товар, який у нас збирають вручну. А тому техніка, наприклад, може пройти тест вдома, а вже в окопі — відмовити. Тож оператор має розбиратися в контролерах і софті та за необхідності зв’язатися з розробниками, щоб грамотно обговорити проблему та шляхи її подолання. А потім ще й реалізувати це та налаштувати все так, як потрібно.
Тож відповідно до цього адаптувалася й наша програма. Це нормальний процес. І я впевнений, що буде ще чимало подібних змін. Але цей маленький приклад, як на мене, дуже показовий в цілому. І для нашої армії, і для України. Ми всі, від хлопців на нулі до економічного й інших фронтів, маємо постійно адаптуватися. Не просто звикати до війни. Не лише підлаштовувати побут під блекаути. Не тільки вчитися розрізняти за звуком шахедів, ППО та сусіда на мопеді. Нам треба зрозуміти, що ця війна довга і що вона постійно змінює характер. А тому слід відстежувати це — та разом знаходити ідеї, які допоможуть покращити оборону, контратаки та підтримку фронту в тилу.
Андрій Штепа, співзасновник компанії AirUnit
Оригінал статті опубліковано на "LB.ua"
