За останній рік я зустрічав чимало соціальних програм під умовним тегом #народний_дрон.
Ідея залучати громадян в тилу до «домашнього» виробництва безпілотників, яких постійно не вистачає нашим захисникам на передовій, здається на перший погляд непоганою, корисною.
Але — як завжди є певні але.
В Україні за час із 24 лютого 2022 року з’явилося досить багато виробників БпЛА різного типу: від простеньких FPV-камікадзе до потужних ударних та розвідувальних безпілотників. І d більшості випадків це збірка з готових чи напівготових компонентів. Такий підхід є нормальним у всьому світі, це не проблема. Проблема в іншому — потужностей державних та приватних виробників все ще не вистачає. Причин цьому багато: нестача інвестицій; довгий час розробки, тестування та сертифікації дронів; дефіцит грамотних збиральників. І саме тому у когось виникла ідея, яка швидко стала досить популярною: залучати до збірки простих громадян. Мовляв, хай вони після роботи чи навчання будуть вдома збирати ті ж FPV-дрони. А ми надамо покрокові інструкції та перелік компонентів, які потрібно закупити. Навіть якщо така людина буде виробляти за власний кошт лише пару безпілотників на місяць, це все одно допомога армії. Адже у цих програмах можуть брати участь сотні таких «виробників» — і це вже інший масштаб.
Ідея здається цікавою. По-перше, Україна отримує ще одне джерело БпЛА. Їх ніколи не буде забагато. Звичайно, на загальному фоні обсяги «народних дронів» не вражають. Але у виснажливій війні ресурсів кожна краплина важлива. По-друге, є певна економія ресурсів — на часі й зарплатні збиральника, на оренді приміщень тощо. Можливо, не завжди можна серйозно заощадити. Адже виробники компонентів можуть надавати компаніям дуже вигідні гуртові ціни, які неможливі для штучних закупівель домашнім збирачем. Проте це вже нюанси… І по-третє, сам формат такої допомоги захисникам є дуже крутим із погляду психології. Людина не просто донатить, вона своїми руками робить щось корисне. Коли ви закидуєте гроші на банку чергового збору, це важливо. Але коли ви можете торкнутися результату своєї праці, це зовсім інше сприйняття реальності. При цьому навички збірки та налаштування дрона можуть стати в пригоді й для самої людини, якщо вона буде мобілізована до ЗСУ. Там, як я теж писав, нерідко потрібно розбиратися в устрої такої техніки, і побратими точно оцінять такі знання.
Але у мене все одно є сумніви в доцільності подібних програм. Головна проблема — якість дронів. Бо якою б детальною не була інструкція, помилки все одно будуть. Вони трапляються навіть у досвідчених збирачів на конвеєрі! Проте, з одного боку, у майстрів кількість помилок менша, а з іншого, у промислових умовах їх відносно легко ідентифікувати та виправити. А ось коли до вас на завод, у волонтерський центр або на нуль приїжджає готова техніка домашнього збирача, ситуація геть інша. Ніхто не запускатиме не протестований дрон. Це небезпечно! А якщо під час тестів будуть баги, доведеться проводити реінжиніринг. Тобто треба розібратися в чужій схемі, знайти причину, розібрати, замінити, налаштувати, зібрати. Це зайва витрата часу… Як варіант, я бачив програму, коли компанія-виробник надавала список деталей, люди купували та надсилали їх, а завод готував звіти, що він зібрав та кому передав. Цей варіант, може, й менш ефектний, але точно — більш ефективний. Звичайно, ідей залучення людей в тилу до створення «народних дронів» можна придумати ще багато. Але в будь-якому випадку треба робити це обережно та вдумливо.
Андрій Штепа, співзасновник AirUnit
Оригінал статті на "Lb.ua"
