Є в Україні бум виробництва безпілотників чи немає — сперечатися можна довго.
Та факт залишається фактом: за ці 2 роки у нас з’явилося дійсно чимало компаній, які створюють різноманітні БпЛА.
Але інколи зустрічається думка, що це не справжнє виробництво, а лише збірка з готових китайських запчастин. Чи так це насправді?

 

   Пекар не перероблює зерно на борошно та не вирощує дріжджі. Він просто бере готові інгредієнти, які зробили інші, та пече хліб. Чи виробник він? Безумовно. Адже він на основі наявних компонентів створює щось принципово нове. При цьому інший пекар з тих самих «запчастин» і навіть за тим самим рецептом може випекти інший хліб. Тому, на мою думку, немає проблеми у використанні чужої компонентної бази. Ті ж росіянські Орлани й Zala не мають ноу-хау по залізу. Наприклад, в них встановлено стандартний модуль LoRa, який цінується за далекобійність сигналу та широкий канал зв’язку, який вкрай важко задавити. Про оптику Sony чи не в кожному третьому дроні я мовчу. Є приклади й з іншого боку. Припустимо, німецька компанія Aaronia AG, один із найкрутіших виробників РЕР/РЕБ, використовує чимало компонентів Made in China.

 

   Тож це дійсно поширена практика по всьому світі, зокрема у високотехнологічних галузях. Звичайно, хтось може нарікати на низький процент, як кажуть за парєбріком, імпортозаміщення. Адже всі українські виробники БпЛА на 80-90% залежать від іноземних компонентів. Це є певною проблемою, проте — цілком очікуваною. Неможливо з нуля почати виробляти якісні недорогі запчастини для дронів. Наприклад, в Україні є кілька компаній, які паяють плати на польотні контролери й системи зв’язку, але ці деталі у 1,5 раза (!) дорожче за китайські аналоги. Навіть якби їх можна було порівняти за технологічністю, все одно невигідно будувати безпілотник на такій базі. Це не має сприйматися як образа — це реальність. У нас немає ані досвіду для швидкого підвищення якості, ані масштабів для суттєвого зниження собівартості продукту.

 

   Наразі альтернатив Китаю немає. Але у минулій публікації я вже розповідав, що не можна покладатися виключно на поставки китайських безпілотників. З компонентами для виробництва ситуація схожа. Вже є певні обмеження, їх можна якось обійти, проте треба саме поступово думати про своє. І тут можна виокремити як мінімум три ідеї:

 

  • Розділяти важливе та неважливе. Наприклад, у FPV-камікадзе мають значення лише три показники: час польоту, дальність польоту та стійкість каналу зв’язку. А деталі, які відповідають за інші параметри, можна ставити найдешевші. Навіщо брати другорядну плату за $200, коли вистачить за $30?

 

  • Зосередитися на тому, що можемо робити. Тут і зараз ми здатні виконувати лише відносно прості задачі. Це може бути, наприклад, розміщення, налаштування та поляризація антен. Та й рами з карбону у нас навчилися нарізати — є й потужне обладнання для цього, і грамотні фахівці.

 

  • Інвестувати на рівні держави. Це банально, але знову ж таки — очікувано. Країна має забезпечити для виробників компонентів потужні кредитні лінії, впровадити дотації у R&D та масштабування виробництв і гарантувати стабільність галузі хоча б на 2-3 роки.

 

   Все це не дасть нам 100% незалежності від китайських чи інших іноземних деталей БпЛА. Але такого немає ні у кого. Тому треба бути реалістами та ставити перед собою досяжні цілі. Інакше є ризик розтратити наявні ресурси у погоні за чимось примарним та поступово впасти у відчай. Це, як самі розумієте, омріяну Перемогу не наблизить.

 

Андрій Штепа, співзасновник компанії AirUnit

 

Оригінал статті опубліковано в "Українській правді"