За ці два роки я не раз зустрічала в медіапросторі тему повернення військових до мирного життя.
Але здебільшого це прямо чи опосередковано стосувалося ситуації після війни.
Проте вже є чимало людей, які з тих чи інших причин зняли піксельку. І тому і бізнес, і держава мають саме зараз почати допомагати ветеранам на шляху до нової кар’єри в тилу.
Одразу окреслю: я не буду писати багато про методики міжособистісного спілкування з людьми із бойовим досвідом. Ви можете знайти добре опрацьовані гайди, наприклад, від Veteran Hub і Українського ветеранського фонду. В них якісно описано, як будувати прозору комунікацію на засадах підвищеної соціальної свідомості. Керівники бізнесу чи HR-фахівці вже мають додати це в політики роботи компаній, аби уникнути в колективі непорозуміння і тим більше конфліктів. Люди мають пам’ятати про роль захисників і спокійно допомагати їм навіть в елементарних питаннях. Наприклад, цивільні люди можуть легко орієнтуватися у тих же договорах із підрядниками. А колишньому військовому потрібно дати більше інформації про бізнес-процеси. Хай у нього колись і був цей досвід, але сьогодні він потребує поважливої підтримки, як початківець. Тож можна додати це в онбординг або прописати в окремих інструкціях і для ветеранів, і для їх колег.
Стратегічний підхід до реінтеграції ветеранів
Але варто розуміти: це — не єдина задача. Неможливо розв'язувати проблему повернення до мирної кар’єри точково. Це має бути комплексний підхід. Передусім бізнес повинен стратегічно сприймати найм ветеранів. Звичайно, десь це дуже логічно — як у нашої компанії. Взяти на роботу колишнього військового до MilTech-галузі — це ситуація win-win-win. Ми отримуємо людину з досвідом використання нашого обладнання. Ветеран не просто ресоціалізується, але й продовжує допомагати побратимам на передовій. А клієнти із ЗСУ зможуть легше знайти спільну мову із такими техконсультантами. Але й бізнеси з інших галузей можуть відшукати плюси наймання колишніх військових! У демобілізованих зазвичай загострене почуття справедливості, і вони переживають за свою справу. Вони люблять прозору комунікацію, для когось важлива армійська дисципліна і субординація, а дехто від цього втомився. І для них важливо бути в оточенні кваліфікованих людей, які є справжньою командою, не просто штатом — а побратимами.
Як держава може підтримати ветеранів?
Що стосується держави, тут теж потрібна всебічність. Державні інституції можуть розвантажити волонтерські ініціативи щодо підтримки бізнесу, який бере на роботу ветеранів. Наприклад, можна забезпечити соцпакети із підтримкою психологів. Я розумію, що зараз кадровий голод у цій сфері, але саме тому і потрібна підтримка від країни. Ще держава могла б, наприклад, оплачувати додаткові вихідні, аби ветерани проводили час із близькими — те, чого вони були позбавлені на місяці й роки. Звичайно, можуть бути й податкові пільги для бізнесу, який наймає демобілізованих. А ще можна створити реєстр компаній, які пропонують спеціалізовані вакансії для колишніх захисників — на кшталт платформи Lobby X ARMY, але навпаки. Той же водій із ЗСУ може відносно легко знайти роботу, а інженер радіочастотного обладнання — ні. Ідей ще може бути багато. Не всі вони мають бути як преференції. Але як допомога та розуміння потреб ветеранів і бізнесу — обов’язково. Тільки так можна дійсно побудувати шлях до цивільної кар’єри та відновлення нормального життя.
Ольга Думинець, HRD в AirUnit
Оригінал статті на "Budni.robota.ua"
